Професор Дан Олвеус, відомий дослідник теми знущань у середовищі школярів, дає визначення, що таке знущання: «З учня знущаються чи його переслідують, якщо він (вона) неодноразово, протягом тривалого часу є об’єктом негативних дій з боку одного чи більше учнів...».

Учень, який сильніший, агресивніший, більш зухвалий, впевненіший за інших учнів, типово знущається з інших дітей, які слабкіші, менш агресивні, не дають здачі. Часто старші учні знущаються з молодших чи нових учнів. Деколи ті, що знущаються, вибирають своїми жертвами тих учнів, які знаходяться в невигідному становищі через те, що є представниками культурних меншин або нещодавно емігрували чи мігрували.

 Насильство в школі майже завжди буває спланованим і методично повторюваним. Існує чотири види насильства, які перегукуються з загальними видами насильства – фізичним, психологічним, економічним, сексуальним.

Між фізичним і психологічним насильством розмістилася така форма, як третирування – вербальні погрози, образи, стосунки, штовхання. Сюди входять і словесні образи, і приниження етнічного чи статевого характеру. До психологічного насильства ще входить така форма тиску, як бойкот – змова групи людей про недопущення контактів і спілкування, вигнання із суспільства.

Потрібно переконувати дітей, що вони мають право на захист, що просити допомоги не соромно, а необхідно!

У великих школах жертви можуть мінятися. В маленьких, як правило, жертва одна й та сама. Найчастіше агресор – найпопулярніша особистість, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює. Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, плаксивість, уразливість, слабко розвинуте почуття гумору, добродушність, поступливість, не конфліктність. Ці діти не можуть постояти за себе, а захистити їх нікому. Діти-жертви можуть відрізнятися ззовні: особливості фізичної будови, поганий зір тощо. Часто добре вчаться.

Звичайно, не завжди ці характеристики призводять до того, що людина стає жертвою. Випадки бувають різні, але в особливо тяжких, жорстоких випадках, жертву можуть довести до суїциду.

Часто батьки виховують своїх дітей у дусі не оскарження – «не скаржся», «вирішуй свої проблеми сам» і т.д. Це веде до того, що дитина стає жертвою і мовчки, самотньо, тяжко страждає від приниження і болю.

Буває так, що батьківський авторитаризм, агресія і жорстокість роблять дітей теж такими, в них виявляється потреба когось принижувати і пригноблювати, щоб зігнати власні образи, які йдуть із сім’ї. Це – сімейні фактори.

 Шкільні фактори: часто вчителі та адміністрація не мають контролю над індивідуальними та сімейними факторами, які формують дітей, схильних до агресивної поведінки та жорстокості, проте проблеми зі знущаннями можна значно зменшити за наявності відповідного нагляду, втручання та загальної атмосфери неприйняття цих проявів у шкільній громаді. Так як і вдома, недостатній нагляд асоціюється з проблемами агресивності серед окремих дітей, так і в школі недостатній рівень нагляду, особливо на ігровому майданчику, шкільному подвір’ї та в коридорах може спровокувати знущання та жорстоке ставлення дітей один до одного. Також дуже важлива відповідність методів втручання з боку дорослих, коли вони побачили факт знущання, чи були про це повідомлені. 

Тому спеціалісти соціально-психологічної служби школи повинні допомагати дітям дорослішати в соціально та емоційно, корегувати їхню поведінку й активно працювати з родиною. Найбільш продуктивною є робота з жертвою, ніж робота з кривдником. Необхідно допомогти жертві змінити себе, уміти дати відсіч і не боятися одержувати допомогу. Кривдника змінити важче, за його поведінкою стоять сім’я та суспільство. Агресію, ненависть, злість, почуття вседозволеності він засвоїв з дитинства. Непрямі учасники знущань теж повинні піддаватися корекції.

 Сексуальне насильство серед підлітків теж існує. Воно має сучасне забарвлення, навіть придуманий термін «кібербулінг» - це насильство (в тому числі, сексуальне) через Інтернет: це технічно сфабриковані сексуальні фото з зображенням обраної жертви, сексуально образливі записки, листи, плітки, обмови, відео тощо. Цим самим створюється негативна суспільна думка, спрацьовує швидкість передачі і масштаби повідомлення інформації.

Існує багато ефективних методів для учителів та батьків, які хочуть припинити знущання. Важлива відправна точка – усвідомлення, що багато знущань відбувається поза полем зору учителів та батьків, і що багато жертв знущань не хочуть повідомляти дорослих про свої проблеми. Причини різні: їм може бути соромно за те, що вони жертви, їм страшно від того, що дорослі не зможуть, або не захочуть допомогти вирішити проблему або звинуватять у тому, що трапилося.

Дорослі для ефективного втручання повинні переглянути свої власні погляди на міжособистісну поведінку. Багато вчителів та батьків радять дітям не скаржитися й вирішувати свої проблеми самостійно. Проте, в ситуації знущань існує дисбаланс сили, за якого жертва завжди програє та зазнає найгіршого: приниження людської гідності, образ, фізичного болю, матеріального збитку тощо. І жертва, і ті, хто знущається, потребують допомоги та втручання для припинення цієї жахливої поведінки.

Дитина, що стала жертвою насилля, повинна знати, що вона може звернутися до соціальної служби у справах дітей за місцем проживання.

Проблеми насильства у школі набуває серйозного характеру, але при рішенні таких проблем ми повинні опиратись на гуманність та поміркованість.

Солом’янське районне управління юстиції у місті Києва пропонує такі методи у допомозі вирішення цієї проблеми:

1. Запровадження пропагандистко-виховної роботи: робота з учнями школи та виховним колективом, що включає роз’яснення їм їхніх прав та обов’язків; виховання справедливості, доброти та відчуття поваги у дітей як молодших так і старших класів; робота шкільного психолога.

2. Створення шкільних та інших органів на ланці адміністрації району , районних управлінь юстиції , де проводилися б засідання та бесіди, а також дипломатичним шляхом вирішувалися конфлікти між учнями та вчителями.

3. Проводження різноманітних акцій , флешмобів - «Захист прав дитини», «Майбутнє суспільство без насильства » тощо.

На нашу думку, ці шляхи допоможуть при вирішенні конфліктів між учнями та виховним колективом, значно знизять рівень насильства у школі, а також у подальшому позитивно вплинуть на виховання нашого юного покоління, оскільки окрім безліч інших факторів, школа є одним із найважливіших чинників, що впливають на виховання дитини.

Дитина повинна знати ,що вона має право на : 

• на безпечне життя;
• жити без страху;
• любити і бути коханими;
• на шанобливе ставлення;
• бути собою;
• на свою незалежність;
• на свою думку і її висловлювання;
• на власну думку і її зміну;
• сказати «ні»;
• на свої гроші та їх використання;
• ставити питання;
• бути звичайною, а не ідеальною  людиною;
• на власні помилки;
• вирішувати питання, які торкаються  Вас особисто;
  • подобатися не всім;
  • ставити себе на перше місце;
  • змінювати своє життя.